Маяки Любви - заМечтательные сказки - Лора Вчерашнюк /Сарасвати/

 

Казка про дідка-бородачка, про дивну Царівну та її Королівство




Жив та був собі дідок,

Борода – неначе мох,

Капелюх – зелений лист,

Та з вершок він був на зріст -

У дуплі ховався,

Гіллям закривався.

 

Лиш зозуля знала, хто

Заховався у дупло.

Вранці прилітала,

Гілля підіймала.

І – Ку-ку йому, ку-ку,

Принесла тобі їду,

Ягідки-горішки,

Ще й грибочків трішки!

А дідочок - Ох і ох, -

Чеше на бороді мох,

Вилізає із дупла,

- Що там кумця принесла?

Був цікавий той дідок,

Знав багато він казок,

Слухала зозуля

Сивого дідулю,

Потім кукувала,

Всім розповідала.

 

Про Царівну, що була

Чепурненька і дзвінка,

Голос мала, мов дзвіночок,

Наче навесні струмочок,

Все співала та співала,

Всіх довкола дивувала.

Королівством не керує,

А сусід з неї кепкує,

-  Співам час, а про роботу,

Про такі собі турботи

Треба також пам’ятати,

Раду челяді  давати.

Птаха он гніздо будує,

Співом вранці лиш хизує,

Білка схов собі зробила

Вже й горішків наносила.

Буде ж, знай-таки, зима,

А за ясним днем гроза.

 

А Царівна спів виводить,

Бровками і не поводить,

- Он метелик все літає,

Холод його не лякає,

Тож собі перезимую,

Королівство не бідує!

Зазиває танцюристів,

Музикантів та хористів,

В саді царському гуляють,

А про завтра й не згадають.

 

А сусід-таки не спить,

Як болячка, все свербить –

Як в тім царстві все цвіте,

Все пахтить, і все росте?!

Лише річка розділяє,

Ніби світ так поділяє,

В нього ж зливи і дощі

Ходять люди дуже злі,

У Царівни – рік весна,

Їх обходить тінь-гроза.

 

Рік він думав та гадав,

Різні каверзи складав,

Як Царівні дошкулити,

Царство як її провчити,

Тож побіг він за лісок,

Потоптав в траві горох,

В Темнім Царстві опинився,

А Господар розлютився –

 

- Я нікого не чіпаю,

Тут живу та поживаю,

Тут Господар тільки я,

Тут уся моя земля,

Ти горох мій потоптав,

Голод тим до нас наслав,

Тепер маєш відробляти,

Темне Царство годувати.

 

Та сусід йому вклонився,

Оком хитрим подивився

І говорить – то Царівна,

Що для нас із вами дивна,

Так мене перелякала,

Що до вас мене заслала –

Стіни вистроїв високі,

Рив канави я глибокі –

Та все чую, там співають,

Моє серце розривають.

 

Ніччю спокою нема –

Йде над річкою луна,

Все їм гарно, все їм свято –

Шпигунів заслав багато –

Так назад не повертались,

Всі в тім Царстві і зостались.

Так залишить нас – царів

Без прислужницьких голів.

Хай вона ж тебе годує,

Хай Царівна та пильнує,

Хай заплатить і тобі,

Ну а потім і мені.

 

Темний Цар про те послухав,

Вуха гнівно він почухав,

І вже військо він скликає,

А сусіду проводжає –

- Моє військо найсильніше,

На землі всій найстрашніше,

Тож Царівні покажу,

Що то значить знать біду.

 

Та вертаємось до саду,

Де так гарно і до ладу

Всі художники-митці

Музиканти, піснярі

І співають, і танцюють,

Зовсім і не байдикують,

Сонце їм усім сміється,

Спів пташиний зверху ллється,

Раптом – звістка-новина –

До Царівни йде біда!

 

Військо страшне та зухвале,

Зайняло все, наче лава,

Поле світле, хочуть бій,

Як зібрать війська хутчій?

- Вояків у нас нема,

Мирна вся моя земля, -

Їм Царівна говорила,

Час до ранку попросила,

І до саду повернулась –

Там робота розвернулась.

 

Темний Цар собі чекає,

У тіньочку спочиває,

- Сонце як зійде, піду,

Все те царство розжену,

Без гороху, без їди

Всі бійці мої смурні,

Так і ринуться до бою,

Не жалкують головою.

 

Тут і Сонечко зійшло,

Ніби квітка, розцвіло –

Військо темне, військо зле

І від голоду смурне

Дивиться – а навкруги

Них стоять такі бійці –

Не маленькі, а здорові,

І нестачі нема в зброї,

І гармати в них страшні,

Коні – монстрами!- лихі,

Пісні бойові несуться,

У вухах, мов вибух, рвуться,

І чудовиська вгорі

Ще небачені такі,

Наче змії ті з крилами,

Як в медведя головами,

На деревах там сидять,

Хижим голосом кричать.

 

Зично кличуть підійматись,

З Темним військом розправлятись,

Все тризвонить, все тріщить,

Ліс навкруги як горить,

Від залізних облаштунків,

Чудернацьких візерунків,

От страхіття – вся земля

Наче зброю підняла.

 

І голодні вояки,

Все, що мали при собі,

З ляку з криками кидають,

На Царя і не зважають,

І побігли, як могли,

Від такої страхоти.

І добігли до сусіда,

Прямо до його обіду,

Чи зрадів сусід тому?

Ледь сховався на возу,

Поки військо темне їло,

Поки військо темне пило,

Залишило по собі

Тільки крихітки малі.

 

Але як то тій Царівні,

Отакій співочій, дивній

Військо те вдалось зібрати,

Ворога як відігнати?

То не диво-дивина -

Гостей кругом зібрала,

Всіх талантів і митців,

Найвідоміших творців –

І всю ніч там майстрували,

І всю ніч там малювали –

І стоять вже вояки,

Дерев’яні, як живі,

На полотнах – вогнь тріщить,

Своїм полум’ям страшить.

 

Співи грізні відтворили,

В барабани хвацько били,

Ніхто в ніч оту не спав,

А натхненно працював.

Так Царівну й врятували,

Її царство захищали

Музиканти, пісняри,

Всі художники, митці.

 

Розказав таке дідок,

Що на зріст був лиш вершок,

А зозуля передала,

З гілля верби кукувала,

Діток щоб повеселити,

А разом добру навчити…

 

2010р.

 

 



Обновлен 13 дек 2016. Создан 01 июл 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником